Воронина Леся

"Головна риса дитячого письменника - неймовірна радість просто від того,  що ти живеш на світ."

Л. Воронина

«Прибулець з Країни нямликів», «Хлюсь та інші», «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9», «Таємниця Пурпурової планети» та інші — книжки дитячої письменниці сучасності Лесі Ворониної відрізняються своєю універсальністю, їх можна читати у будь-якому віці й щоразу відкривати для себе щось нове. Вони не пласкі й одновимірні, а, сказати б, «багатоступеневі», як ракета, що злітає вище й вище. Але для цього обов’язково потрібна співпраця письменника й читача, їхня співтворчість. 


Народилась Леся Воронина (справжнє ім’я — Олена Анастасівна Вороніна) 21 березня 1955 року в м. Києві. Росла допитливою й кмітливою дитиною. Дуже рано почала складати різні фантастично-гумористично-таємничі історії, а також лякачки, які виконувала під час тихої години у садочку, а згодом під час перебування в літніх піонерських таборах. Людина, яка вміє розповідати захопливі історії, як відомо, цінується у будь-якому колективі. 


Отож, усвідомивши, що володіє талантом оповідача, вступила на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Паралельно з навчанням працювала на різних роботах, які змінювала щороку. Попрацювала кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. Багато часу приділяла для прочитання Кастанеди, Ауро Біндо Кгхоша та іншої ізотеричної літератури, що в буремні 70-80 рр. практикувалося у середовищі інтеліґенції. 


Але найголовнішим були мандри автостопом — до Карпат, у Крим, а також потягом до Польщі. Знайомство з польською культурою, театром, літературою, графікою вразило. Брала інтерв’ю у Станіслава Лема у нього вдома у Кракові, спілкувалася з Тадеушем Ружевичем, дивилася його вистави у вроцлавському Новому театрі. Читала багато самвидавівських книжок і сама почала писати.
Перші казки написала для сина Євгена, щоб якось укоськати неспокійну дитину. Подала до видавництва «Веселка», звідки прийшла рецензія, де письменницю звинувачували у тому, що неї «звірі кращі за людей». Це дало їй привід замислитися над власними прихованими комплексами…

 
З 1987 до 1991 року працювала в журналі «Україна», коли в 1991 р. з’явився «Соняшник» — дитячий альтернативний (незаідеологізований) журнал, з радістю прийняла запрошення працювати в ньому літературним редактором. Через рік таємним голосуванням Лесю Воронину обрали головним редактором. Працювати було дуже цікаво й весело. Редакція була творчою лабораторією, куди приходили молоді геніальні художники й письменники. Часто, коли не було цікавих матеріалів, писала сама в усіх жанрах, тобто довелося стати універсалом. 


Жовтень 1994 р.– березень 1995 р. на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського Інституту Українських студій їде до Едмонтону, де бере участь у підготовці освітнього проекту «Нова» для двомовних, україно-англійських шкіл провінції Альберта. 


Письменниця є членом Спілки письменників України та Асоціації Українських письменників. 
Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна. 
Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.). 


З 1997 року паралельно з роботою у журналі «Соняшник» працює коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть». Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури. У бесідах з визначними представниками літератури, мистецтва, науки автор намагається розкрити причини духовного занепаду, асиміляції, низької національної свідомості багатьох наших співвітчизників і, водночас, знайомить слухачів з людьми високого духу, тими хто творить майбутнє України.

книжку «Сни Ганса Християна». Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна». 

Лауреат:

 

2004 р. — Всеукраїнської акції «Книжка року» (книжка «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»);

2005 р. — Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» (книжка «Таємниця Пурпурової                          планети»);

2006 р. — Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» (книжка «Таємне товариство боягузів або засіб від                   переляку № 9»); 

2008 р. — конкурсу «Книжка року Бі-бі-сі» (книжка «Нямлик і балакуча квіточка»)

 

У 2009 р. Леся Воронина стала володарем першої премії VІ Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса-Християна» і гран-прі Національного конкурсу «Краща книга України-2009» за книжку «Сни Ганса Християна». Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна». 


У 2010 р. — дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» 2010 року (книжка «У пошуках Оґопоґо»).

 

Основні твори:

«Суперагент 000» (1996);

«Суперагент 000. Нові пригоди» (2000);

 «Таємниця смарагдового дракона» (2001);

«Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру» (2004);

«Таємниця пурпурової планети» (2005);

"Таємне товариство боягузів та брехунів" (2006);

"Нямлик і Балакуча Квіточка" (2008);

«У пошуках Оґопоґо» (2010);

«Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9» (2015).

 

 

 Джерело інформації: http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/229-vidatny-persony-lesya-voronina.html

Читати он-лайн


Леся Воронина "Пригоди голубого папуги" (скорочено)

 

"Папугу звали Антось, жив він на останньому поверсі найвищого в місті будинку у дивному помешканні старенької пані Магди. Антося їй подарував онук-моряк. Він завжди привозив зі своїх мандрів щось цікаве: були в  квартирі величезні рожеві мушлі з Червоного моря, був японський пузатий божок, який хитав головою, коли до нього торкнутися, був справжній бумера́нг із Австралії. І всі ті речі пані Магда дуже любила і навіть час від часу розмовляла з ними. Таке трапляється зі старими самотніми людьми, коли їм буває сумно..." (Леся Воронина)

 

Джерело інформації: https://mala.storinka.org/

 

 


Леся Воронина "Хлюсь та інші"

 

Хто такий Хлюсь? Це чоловічок, який мешкає у річці, але до Мар’янки потрапляє з автомату, який продає газовану воду. Хлюсь – майже хлюп, тому зрозуміло, чому у нього таке ім’я. Але Хлюсь «на завданні», у нього є важлива місія – знайти саме цю дівчинку і вмовити врятувати річку Стугну, яка тече в бабусиному селі. Мар’янка обрана, і ось як це пояснюється: «– Це Стугна вибрала саме тебе Мар’янко. Вона дала тобі дивовижну силу. Бо ти й справді любила Річку. Любила просто за те, що вона Річка. Бачиш, більшість людей любить тільки те, що корисне. Або смачне. Рибу люблять – смажену, раків – варених. А Річку – за те, що з неї беруть воду і виливають у неї отруту». Хоча щодо «обраності» виникають питання, бо дівчинка не здобула чарівну силу, а магією її наділили ще у дитинстві. Краще б це було сказане трохи інакше, бо ж не кожна дитина зможе приміряти таку «обраність» на себе. За допомогою Хлюся Мар’янка вночі летить у мильній бульбашці до Ріки, але на заваді їй стає ворог. Хоча, як на мене, Подвійний-Оселедець викликає подив і сміх, а не страх. Хоча намагання затягти дівчинку у комп’ютерну гру, а тоді запрограмувати її поведінку і відібрати волю заслуговують на увагу і роздуми про шкідливість віртуального світу. Але чому ворог приймає подобу саме оселедця, чесно кажучи, мені досі незрозуміло, бо протиставлення води і розсолу якесь непереконливе. За свою допомогу і врятовану Річку Мар’янка отримала від Стугни чарівну намистинку, і тому, можливо, пригоди дівчинки матимуть продовження...

Джерело інформації: https://mala.storinka.org/

 


Леся Воронина "Таємне товариство брехунів або засіб від переляку №9" (читати та слухати)

 

Одного дня звичайнісінький хлопець, життя якого досі було похмурим і буденним, захворів. Проте виявилося, що «хвороба» ця незвичайна, і, якщо чесно, навіть дуже захоплива. Не треба лежати в ліжку, викликати лікаря й приймати ліки, адже ця хвороба — пригодоманія! Перший її симптом — поява дивовижних космічних прибульців, котрі хочуть заразити весь світ вірусом страху. Другий симптом — це коли твої мама з татом і навіть бабуся виявляються супергероями, здатними переноситися в часі й просторі. І третій симптом — це така блискавична зміна подій, що зупинити чи перервати їх неможливо. Та й не варто, адже перш ніж рятувати світ від прибульців-синьомордів, нашому героєві треба змінитися самому: долаючи страх, пройти небезпечні випробування, навчитися миттєво приймати рішення, від яких залежить доля людства, і головне — завжди бути готовим до неймовірних пригод! Прочитавши динамічні й захопливі повісті відомої письменниці Лесі Ворониної, ви не лише станете учасниками фантастичних подій, а й зрозумієте, що людина, яка здолала свій страх, може перемогти наймогутніших ворогів. Навіть підступних синьомордів...

Джерело інформації: https://mala.storinka.org/ 


Леся Воронина "Слон на ім"я Ґудзик "(читати та слухати)

 

Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку.

(Леся Воронина)

 

Джерело інформації: https://mala.storinka.org/


Буктрейлери